Токар-Кугель-Глод-Пікет: чотири особистості
03.06.2009 12:20 Александр Мартынов – uajazz.com
Навіть незважаючи на кризу, якою вже можна лякати дітей, у Львові продовжується активне джазове життя. Не так давно скінчився фестиваль Флюгери Львова, і 26 травня – знову концерт. Більша частина квартету, зіграна з’вязка Токар-Кугель та американська піаністка Роберта Пікет (Roberta Piket) вже грали разом на Джаз Без-і. Тоді разом з ними виступали саксофоністи Яремчук і Вішняускас, а сам концерт з часом видався як Five Spot – Poltva. В травневому ж концерті приймав участь саксофоніст Робі Глод (Roby Glod) – партнер Клауса Кугеля по франко-німецькому проекту Windsleepers.
На відміну від концерту на Джаз Безі, де виконувалась цілковито імпровізаційна музика, тут, у Львівській Філармонії, грали написані теми і загалом музика була значно ліричнішою. Хоча самі теми не дуже закріпачували музикантів і слугували такими собі скріплюючимим елементами для вільних імпровізаційних частин.
Концерт складався з двох відділень, протягом яких відіграли п’ять складених композицій, які розпочиналася, як правило, з доволі вільного вступу (чи то тарілок Кугеля, чи поріпуючого на переддиханні саксофона Глода). Теми проступали дещо пізніше і переводили композиції в більш ритмічне і організоване русло.
Злагоджена робота Марка Токара та Клауса Кугеля, які уже не перший рік грають разом, додавала музиці характерного фрі-бопового присмаку. А от Робі Глод, новий у цьому складі, почувався трохи скромно. І при тому, що він може грати доволі різносторонньо (використовуючи доволі конвенціональну техніку чи то граючи перкусивно або мелодійно з використанням поліфонії саксофона), він не особливо висувався вперед.
Протягом концерту найбільше грала соло Роберта Пікет. Інколи просто розвиваючи ліричну мелодію, інколи швидко розставляючи відривисті фрази, соло чи акомпонуючи; можна було прослідкувати (в принципі, як і у багатьох інших піаністів) вплив гармонічних ідей Біла Еванса (Bill Evans) і модальний підхід та енергетику Маккоя Тайнера (McCoy Tyner). Клаус, додаючи в програші свої характерні повітряні тарілки і гонги, водячи паличками по краям тарілок, під час у фрі-бопі закріплює музику жостким ритмом, а під час сольно вижимає із барабанів максимум гучності і енергії, на які вони здатні. Марк рівномірно використовує і піццикато (як м’які щипки, так жорсткий слеп) і гру зі смичком, особливо цікаво граючись із неймовірними сонористичними можливостями контрабасу.
Весь виступ ми бачили і чули чотирьох професіоналів та цікавих солістів; тим не менш, цікаві переходи між тематичною грою та вільними імпровізаціями не завжди знаходили продовження, інколи перериваючись надміру затягнутими соло. Хоча це, ймовірно, можна пояснити незіграністю саме такого складу: знаючи можливості музикантів, хочеться чекати від них більшого.
